30 березня 2021 року у просторі «Місце» відбулося відкриття виставки «Машина дихає, а я – ні».
31 березня у виставковому просторі був плановий вихідний день.
3 квітня відбулося заплановане відкрите онлайн-інтерв’ю з реаніматологом-анестезіологом Володимиром Мартовим, який іще у першу хвилю пандемії зробив публічною інформацію про «аварію» з подачею кисню, унаслідок чого загинули хворі на COVID пацієнти. Після цього він був звільнений.
Таким чином виставка пропрацювала рівно один день.
2 квітня був виданий ордер на обшук офісу ГО «Ланка» і приватних помешкань активістів об’єднання.
3 квітня відбулося заплановане відкрите онлайн-інтерв’ю з реаніматологом-анестезіологом Володимиром Мартовим, який іще у першу хвилю пандемії зробив публічною інформацію про «аварію» з подачею кисню, унаслідок чого загинули хворі на COVID пацієнти. Після цього він був звільнений.
5 квітня відбулися обшуки і затримання п’яти активісток об’єднання за підозрою у здійсненні кримінального злочину («фінансування протестів», «підготовка осіб для здійснення дій, що грубо порушують громадський порядок або участь у таких діях»).
«Машина дихає, а я – ні» – проєкт про політизацію медицини, про пандемію COVID-19 і про медиків, які продовжували боротися за життя пацієнтів в умовах заперечення проблеми з боку влади Білорусі. Ідея проєкту виникла після аналізу даних моніторингу системи охорони здоров’я, які здійснювало ГО «Ланка» навесні та влітку 2020 року.
Розпочинаючи працювати над проєктом, кураторська група з’ясувала, що існує не так багато проєктів білоруських авторів, які досліджують тему пандемії, особливо тих, хто працює з медиками і становищем, у якому ті опинилися. Безумовно, митці і фотографи реагували на нові умови весни 2020 року, але досліджували радше власний стан і реакції на новий спосіб життя.
Тим часом білоруське суспільство переживало радикальну трансформацію свідомості. Тоді, коли влада заперечувала проблему і не вживала заходів із захисту населення, люди самостійно взяли на себе відповідальність і рятували ситуацію самотужки (вживали заходів із самоізоляції, носили маски, підтримували громадські ініціативи із допомоги медикам). Дослідження цих змін у суспільстві було основним мотивом проєкту.
У виставці «Машина дихає, а я – ні» були представлені п’ять проєктів, а також заплановані онлайн-зустрічі з лікарями, дискусії на майданчиках та інші заходи. Назва виставки – з проєкту «Записки пацієнтів, що лежать під ШВЛ» лікарки Галини Красноперовської. Авторка зняла листи людей, які тривалий час перебували під апаратом ШВЛ і не мали змоги повноцінно спілкуватися. Записки були єдиним засобом повідомити про їхні думки і бажання. Для декого ці послання стали останніми словами.
Обрана фраза підкреслює вразливість людського життя і його залежність від зовнішньої підтримки – та стан білоруського суспільства упродовж усього 2020 року.
Також на виставці були представлені:
– Проєкт Максима Саричева «Куди зникли квіти»;
– Фоторепортаж Олеся Пілецького «Червона зона» з Вітебської міської лікарні швидкої медичної допомоги (здійснений за сприяння тодішнього голови відділення реанімації Володимира Мартова, якого пізніше звільнили з посади);
– Проєкт «Історії лікарів. 2020 рік» Маші Святогор, Вероніки Лазаревич та Юлії Вовчок;
– «Манфест» арт-гурту «Хто, якщо не ми» Василини Поляниної та Андрія Арно, який закликає білоруське суспільство продовжувати солідаризуватися.